Бор (маскаре, поророка) як аномальний вид припливу. Сулой

Аномальним видом припливу є таке явище, як бор (маскаре, поророка) – сильнодеформована припливна хвиля, що поширюється вверх по естуарію або в гирлі річки у вигляді однієї чи декількох поодиноких хвиль з дуже крутим фронтальним схилом гребеня без чітко вираженої улоговини позад нього. Внаслідок цього під час проходження бора виникає різкий перепад рівнів (до 9,3 м). Утворення бора зумовлене неоднаковими швидкостями поширення гребеня і підошви припливної хвилі.
Такий приклад наводять М.М. Зубов (1947). У звужену мілководну затоку накочується припливна хвиля, що має у відкритому океані довжину 900 км. Нехай після потрапляння хвилі в затоку, що має глибину 8 м, величина припливу досягає 4 м. Тоді швидкість поширення такої хвилі визначатимуть за формулою Лагранжа-Ері (за теорією довгих хвиль):

Формула

де С – швидкість поширення, g – прискорення сили земного тяжіння, Н – глибина в даній точці.

Відповідно, швидкість поширення гребеня хвилі дорівнює 10 м/с, а підошви – тільки 7,75 м/с. Оскільки первинна відстань між сусідніми гребенем і підошвою хвилі становить 900 : 2 = 450 км, то гребінь хвилі проходить кожну секунду на 2,25 м більший шлях, ніж підошва. І через 450000 : 2,25 м = 200 000 с, або приблизно через 2,5 доби, наздожене гребінь попередньої хвилі. Після їхнього злиття фронт припливу набуває вигляду водяного валу з крутим переднім краєм, що поширюється з великою швидкістю догори по затоці або річці.

Такі явища спостерігаються в гирлах великих річок. У гирлі Амазонки таке явище називають «амазуну» (поророкою). У затоці Ханчжоувань (Східно-Китайське море) висота бора в сизигії може досягати 5,5 м за швидкості течії 5-7 м/с.

Поророка (португ. pororoca, від pororoga, на мові індійського племені тупі – гримляча вода) – поодинока припливна хвиля в нижній течії річки Амазонки, що поширюється під час нового і повного Місяця (передусім, в періоди рівнодення) проти течії річки на сотні кілометрів вище гирла зі швидкістю 5-7,5 м/с. Має вигляд водяного валу висотою до 5 м з крутим переднім фронтом. Рухається з великим гуркотом, який чути на 5-10 км. Зумовлює великі руйнування на берегах.

На мілководді припливно-відпливні рухи води зазнають значних змін, які обумовлені як конфігурацією берегової лінії, так і зменшенням глибини моря. Реверсний характер зміни припливу і відпливу спостерігається виключно в прибережних акваторіях. Щодо цього у великих затоках виникають власні припливно-відпливні коливання. Отож у береговій зоні на загальний реверсивний характер припливних течій накладається вплив рельєфу, обрисів берегів, наявність островів, вузьких проток, що, зрештою, зумовлює велику різноманітність припливних течій, утворення зустрічних потоків, завихрень, сулоїв і водоворотів, на які накладаються стокові і компенсаційні течії. Припливно-відпливні явища мають дуже велике значення при транспортуванні осадового матеріалу в береговій зоні та утворення берегових акумулятивних форм, оскільки вони тут ідентичні (що на водній поверхні, що на дні), отож здатні переносити велику кількість осадового матеріалу та перерозподіляти наноси в межах берегової зони.

Сулой (tide гір) – хаотичне розтікання припливної течії чи поверхневих вод у вигляді крутих хвиль зі скидами і водоворотами, що утворюються за особливих поєднань припливних течій і геоморфологічних умов, переважно за максимальних припливів і вітрів певних напрямів, під час виходу із вузьких місць (проток) або з-за мисів та зустрічі з іншим припливом чи іншою сильною течією. Рухається вузькою смугою від берега в бік моря і є зворотним рухом води, нагнаним хвилями, який підтримують течії, в яких вода рухається вздовж берега.