Природні зони Північної Америки арктичного, субарктичного та помірного поясів

1. Чому одна природна зона змінює іншу?
2. Що таке висотна поясність?

Розподіл природних зон Північної Америки має свої особливості. З просуванням углиб континенту природні зони материка набувають меридіонального простягання. Причиною цього явища є те, що завдяки особливостям рельєфу співвідношення тепла й вологи на материку помітно змінюється не тільки з півночі на південь, а й із заходу на схід.

За картою атласу назвіть природні зони арктичного, субарктичного та помірного поясів.

Зона арктичних пустель

Зона арктичних пустель має суворий клімат, тому на вільних від льоду ділянках трапляються тільки плями мохів і лишайників. Життя більшості тварин пов'язане з океаном. На суходолі мешкають невеличкі гризуни — лемінги, якими живляться такі хижаки, як песець і вовк.

Зона тундри

Зона тундри краще забезпечена теплом, але його все ж недостатньо для випаровування опадів. Тому зволоження надмірне, що призвело до заболочування території. На тундрово-болотних ґрунтах ростуть мохи та лишайники. Поряд з ними — різноманітні трави, численні чагарники. Трапляються карликова береза та вільха, висота яких часто не перевищує 5 см. Цією рослинністю харчуються північний олень (мал. 153), якого завезли сюди з Європи, а також вівцебик, що схожий водночас на бика і барана.

Мал. 153. Пересування північних оленів у тундрі

Довжина тіла вівцебика становить близько 2,5 м, висота майже 1,5 м, а маса близько 300 кг. Вигнуті роги досягають довжини понад 70 см. Тулуб вкритий густою й довгою шерстю чорно-бурого кольору. Вівцебиків винищували заради їхнього м'яса і шкури. Тепер полювання на них суворо заборонено. їх занесено до Червоної книги.

На узбережжях влітку багато птахів, які утворюють цілі "пташині базари".

Лісотундра

Із просуванням на південь тундру змінює лісотундра — перехідна зона, де ростуть чагарники з верби та вільхи. У долинах річок з'являються дерева — ялина й модрина.

Зона тайги

В зоні тайги зима сувора і тривала, а літо тепле й коротке. Внаслідок низької випаровуваності зволоження тут також надлишкове.

Хвойні ліси ростуть на підзолистих і мерзлотно-тайгових ґрунтах. Багаторічна мерзлота не дає змоги кореневій системі дерев поширюватися вглиб, тому коріння розростається вшир і виходить майже на поверхню. В американській тайзі ростуть чорна та біла ялини, ялиця, кілька видів сосни і модрини. На Тихоокеанському узбережжі в умовах надзвичайно вологого і теплого клімату ростуть реліктові ліси з таких хвойних дерев, як туя і дугласія.

Туя гігантська має висоту близько 60-80 м. Діаметр стовбура понад 4 м, а вік окремих екземплярів перевищує 800 років. Дугласія досягає в середньому близько 50-80 м заввишки, окремі її екземпляри мають висоту 125 м. Це дерево живе близько 1000 років. Деревина туї та дугласії не гниє.

У тайзі Північної Америки водяться чорний ведмідь, ведмідь-гризлі, вовки, рисі, лисиці, олені-вапіті, лосі, зайці (мал. 154, 155). Поблизу водойм живуть єнот і ондатра.

Мал. 154. Ведмідь на риболовлі

Мал. 155. Олені-вапіті

Зона мішаних лісів

На сході материка розташована зона мішаних лісів, які ростуть на сіро-бурих і дерново-підзолистих ґрунтах. Тут більше тепла порівняно з тайгою. Тому поряд із хвойними породами дерев є численні представники листяних порід: дуб, бук, липа, осика, береза. В канадських лісах багато видів клена — цукровий, червоний, сріблястий. Завдяки різнокольоровому забарвленню листя кленів ліси набувають особливої краси. Не випадково кленовий лист є символом Канади, займаючи почесне місце на державному прапорі цієї країни.

Родючі ґрунти зони стали причиною вирубування мішаних лісів і використання вивільненої території під орні землі.

Широколисті ліси

Широколисті ліси ростуть головним чином в Аппалачах. Для них характерна надзвичайно велика різноманітність порід дерев. Тут тільки дубів кілька десятків видів. Окрім них, на бурих лісових ґрунтах ростуть бук, каштан, липа, клени тощо.

Для тваринного світу цієї зони характерні олені, ведмідь-барибал, дикобраз, скунс (мал. 156, 157), єдиний вид сумчастих на материку — опосум.

Мал. 156. Дикобраз

Мал. 157. Скунс

Зона лісостепу

Зона лісостепу одержує багато тепла та добре зволожена. Тому лісостеп, особливо його південна частина — прерії, колись виділявся пишним трав'яним покривом. Висота й густота його були настільки значними, що тут легко міг сховатися вершник. У преріях паслися мільйонні стада бізонів (мал.158). У наш час ділянок справжньої прерії залишилося дуже мало. Рівнинність території, сприятливий клімат і родючі чорноземно-подібні ґрунти спричинили те, що тепер майже вся природна зона розорана і зайнята під лани пшениці, кукурудзи, а бізонів можна зустріти тільки в заповідниках.

Мал. 158. Бізон у прерії

Зона степів 

Зона степів охоплює досить великі простори в самому центрі континенту. Кількість тепла тут значна, але зволоження недостатнє. В таких умовах на переважно каштанових ґрунтах сформувалася порівняно бідна низькотравна рослинність.

Тваринний світ степів і лісостепів також небагатий. Численні гризуни — ховрахи, бабаки, полівки тощо. Небезпечні плазуни — гадюка, вуж, гримуча змія. Багато степових птахів.