Лісова зона України (Українське Полісся)

Українське Полісся

Лісова зона займає всю північ України. Це частина зони мішаних лісів Східноєвропейської рівнини. У межах України вона називається Українським Поліссям. Українське Полісся є складовою частиною великої Поліської низовини, що охоплює територію Білорусі, а також частково заходить у межі Російської Федерації та Польщі. Полісся знаходиться в басейнах Дніпра, Прип'яті, Шари (притоки Німану) і верхів'ях та середній течії Західного Бугу. Центральна територія має низькі абсолютні висоти — 110-135 м; на околицях Полісся, в тому числі й на південній українській його частині, абсолютні висоти дещо збільшуються. Поліська низовина слабо нахилена до Прип'яті і Дніпра, сильно заболочена, заліснена; тут є багато прісних озер, боліт, торфовищ (мал. 62).

Мал. 62. Типовий ландшафт Поліської низовини

Українське Полісся складається з двох відокремлених Волинською височиною і дещо відмінних частин: більшої — власне Полісся, що знаходиться на півночі (в межах Поліської низовини) і меншої — Малого Полісся, яке лежить на південь у басейнах Верхнього Бугу і Стиру (між Волинською і Подільською височинами).

Українське Полісся простягається із заходу на схід майже на 800 км, з півночі на південь — на 120-150 км. У північно-східному напрямі його територія поступово звужується до 50-80 км. Українське Полісся включає північні частини Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської і Сумської областей, а також частково території Львівської, Тернопільської і Хмельницької областей.

На заході межа Українського Полісся збігається з державним кордоном України з Польщею, на півночі — з державним кордоном з Білоруссю, на північному сході — з державним кордоном з Російською Федерацією. Південна його межа з Лісостепом проходить через такі населені пункти (із заходу на схід): Устилуг, Володимир-Волинський, Луцьк, Рівне, Шепетівка, Житомир, Київ, Ніжин, Батурин, Кролевець, державний кордон України з Росією. Площа Українського Полісся становить п'яту частину території країни.

За особливостями ландшафтів Українське Полісся поділяють на окремі частини — фізико-географічні області. На заході лежить Волинське (Західне) Полісся (Волинська і частина Рівненської області); Мале Полісся (Рівненська, Львівська, Тернопільська і Хмельницька області); далі на схід — Житомирське (частина Рівненської і Житомирська області), Київське (Київська обл.), Чернігівське (Чернігівська обл.) і Новгород-Сіверське (Сумська і частини Чернігівської області) Полісся.

Межі Малого Полісся, яке розташоване на південь від Волинської височини, чітко простежуються в рельєфі. На півночі воно оконтурюється південним уступом Волинської височини, на півдні — високими (130-200 м) стрімкими уступами Подільської височини (підвищення Гологори, Вороняки, Кременецькі гори). Західна межа Малого Полісся проходить досить стрімкими північно-східними схилами горбогір'я Розточчя.

На сході територія Малого Полісся поступово звужується до кількох кілометрів і менше; поблизу Бердичева вузька смуга Малого Полісся сполучається з основною частиною Полісся.

Рівнинне знижене Мале Полісся на заході відділяє лісостепову територію Волинської височини від решти лісостепу. У цілому Мале Полісся менш заболочене, ніж Волинське Полісся.

Рельєф Полісся

Характерною ознакою Українського Полісся є переважання тут низовинної, заболоченої і залісненої території. З підвищених територій в Українському Поліссі виділяється Словечансько-Овруцький кряж на півночі Житомирщини (максимальна абсолютна висота 316 м). Від нього на південь простягається підвищення, яке сполучається з північними відрогами східної частини Волинської височини. На північному сході Українського Полісся є невисокі порізані ярами південно-західні відроги Середньоруської височини.

У північній частині Українського Полісся значну площу займають регіони, що зазнали впливу давнього льодовика. Льодовикові відклади різняться за походженням і складом порід, впливом на формування сучасних форм рельєфу. Найтиповішими льодовиковими формами, що трапляються у рельєфі Українського Полісся, є піщані (зандрові) поля, які утворилися на краю льодовика під дією його талих вод; залишені льодовиком різноманітні відклади (пісок, глина, гравій), довгі (до 20-30 км) пасма — о з и, що утворювалися переважно в тріщинах льодовика, якими стікали його води; принесені льодовиками відшліфовані камені — валуни та ін.

Українське Полісся в геоструктурному відношенні пов'язане з Галицько-Волинською западиною, Волино-Подільською плитою, Українським щитом, частково з Дніпровсько-Донецькою западиною. Подекуди на поверхню виходять кристалічні породи (особливо на Житомирщині і Рівненщині).

Корисні копалини лісової зони

З геологічними структурами пов'язані родовища корисних копалин. У місцях виходу на поверхню або неглибокого залягання Українського щита є великі поклади твердих кристалічних порід — гранітів, базальтів, лабрадоритів та ін. Кілька десятків родовищ цих корисних копалин освоєно поблизу Коростишева (видобувається лабрадорит). Розробляються родовища яшми, топазів, гранатів, бурштину, турмаліну та інших самоцвітів. Є великі родовища каолінів. Цінні сірі і рожеві граніти, а також каоліни залягають у східній частині Рівненської області.

На півдні залягають якісні гончарні глини, крейда, пісковики. У центральній і північній частинах Рівненщини, особливо в районі Костополя, зосереджені великі запаси базальтів, які широко використовують для шляхового будівництва. На півночі Рівненщини є розсипне родовище якісного бурштину. Особливо великим попитом користуються знані в світі житомирські граніти, що широко застосовуються для виготовлення скульптур, як облицювальний матеріал тощо.

Нещодавно на північному заході Волинської області у північно-західних відрогах Українського щита, перекритих 100-метровим шаром водно-льодовикових відкладів, виявлено великі скупчення самородної міді. Ці поклади можуть бути дуже перспективними. Оскільки мідь є дефіцитним кольоровим металом в Україні та в багатьох європейських державах, у північно-західних районах Волинської області можна створити перший у державі центр з видобутку і переробки міді як для власних потреб, так і на експорт.

На крайньому північному сході Українського Полісся (м. Кролевець на Сумщині) залягають фосфорити.

Типовим природним багатством усього Полісся є торф. Торфовані ґрунти становлять 4,3% усієї площі Українського Полісся. Болотно-торфові масиви Українського Полісся практично осушені і використовуються як природні кормові угіддя, і насамперед, як сіножаті; частково тут видобувають торф.

Найбільше торфовищ є на заході Українського Полісся. Це пояснюється сприятливими кліматичними умовами для розвитку рослинності, яка формує торфову масу (значні опади, менше випаровування вологи порівняно із східним Поліссям, тепліша і коротша зима тощо).

Торф України — цінна сировина для виробництва добрив. Однак торфовища України внаслідок широкомасштабної і часто безсистемної водної меліорації Українського Полісся перебувають під загрозою знищення. Охорона цінних і унікальних болотно-торфових біоценозів Полісся має важливе загальнодержавне значення.

На які частини за особливостями ландшафтів поділяється Українське Полісся?

Схарактеризуйте географічне положення лісової зони України. Покажіть на карті приблизну південну межу Українського Полісся.
Розкажіть про особливості рельєфу Українського Полісся.
Схарактеризуйте корисні копалини Українського Полісся. Які з них видобуваються?